Кедь ми прийшла карта

Кедь ми прийшла карта нароковац,
Став я свого неня дошіковац:
"Неню ж ти мій, неню, вчинь ми таку волю
Йди за мене служить на ту войну".

Кедь ми прийшла карта нароковац,
Став я музиченьків дошіковац:
"Гей ви, музиченьки, заграйте ми чардаш,
Най я си погулям в тот молодий час.
Гей ви, музиченьки, заграйте ми чардаш,
Най я си погулям в тот остатній раз".

Стали музиченьки чардаш грати,
Стали ми ся сльози з очей ляти.
Ніхто не заплаче, ні отец, ні матка,
Лем за мном заплачут три дівчатка.

А єдна заплаче, бо я її брат,
А друга заплаче, бо я її сват,
А третя заплаче, бо плакати мусить,
Бо вона від мене перштінь носить.

Люляй, мій синочку

Люляй, люляй, мій синочку,
Тато зробить забавочку;
Зробить шабельку кленову
Та ще й коника гнідого.
Мама вишиє сорочку,
Люляй, люляй, мій синочку.

Приспів:
А-а, котки два, шарі-бурі, обидва.

Люляй, люляй, мій Іванку,
Завтра вбереш вишиванку,
Припнеш шабельку до боку,
Та й поїдеш в світ широкий.
А в воротях кінь спіткнеться -
Син додому не вернеться.

У неділю вранці-рано,
Кінь вернувся осідланий.
Вийшла з хати стара мати,
Стала коня напувати.
Як напоїть, то й заплаче:
"Люляй, люляй, мій козаче".

Приспів.

А в тому саду

А в тому саду
Чисто метено
Ще й хрещатим барвіночком
Дрібно плетено.

А в тому саду
Ніхто не бував,
Лиш молодий Андрієчко
Коня попасав.

Коня попасав,
На дудочку грав,
З буйним вітром Андрієчко
Розмовоньку мав.

А в тому саду
Чисто метено
Ще й хрещатим барвіночком
Дрібно плетено.

Засвіт встали козаченьки

Засвіт встали козаченьки
В похід з полуночі;
Заплакала Марусенька
Свої ясні очі.

Не плач, не плач, Марусенько,
Не плач не журися,
А за свого миленького
Богу помолися.

Зійшов місяць над горою,
Та сонця немає;
Мати сина в доріженьку
Слізно проводжає.

Іди, іди, мій синочку,
Іди, не барися!
За чотири неділеньки
Додому вернися!

Ой, рад би я, матусенько,
Ще й раньше вернуться, -
Та щось кінь мій вороненький
В воротах спіткнувся.

Засвіт встали козаченьки
В похід з полуночі;
Заплакала Марусенька
Свої ясні очі.

Світи місяченько

Світи місяченько, світи на діброву.
Нехай я перейду, нехай я перейду
До дівчини на розмову.

Світи місяченько, світи через річку,
Нехай я перейду, нехай я перейду
До милої на всю нічку.

Нехай я перейду, чобіт не замочу
Най ніхто не знає, най ніхто не чує
До якої я ходжу.

Світив місяченько та й зайшов за хмари,
А я бідний плачу, а я бідний тужу,
Що не маю собі пари.

Світи місяченько, світи на діброву
Нехай я перейду, нехай я перейду
До дівчини на розмову.

Під облачком

Під облачком явір похилений,
Сидить на нім пташок премилений.
Слухай, мила, як той пташок співа,
Же з любові ніч добра не бива.
Же з любові, же з любові
Ніч добра не бива.

Ци та любов є од Бога дана?
Ци лем може д’яблом підшептана?
Хоч би-с не хтів, то мусиш любити,
Хоч би-с не хтів, прото маш терпіти.
Хоч би-с не хтів, хоч би-с не хтів
Прото маш терпіти.

Мила, мила, ти покусо єдна,
Любив я тя не рік і не два.
Ци ми дала зілля сі напити?
Не мож, мила, ніяк без тя жити.
Не мож, мила, не мож, мила,
Ніяк без тя жити.

Ми ворожка давно ворожила,
Же мя звурит дівка чорнобрива.
Же не буду видів за ньов світа,
Аж проминут мої млади літа.
Аж проминут, аж проминут
Мої млади літа.

Під облачком явір зеленіє,
Посмотр, мила, як той вітер віє.
Може, вирве єго з корінями.
Мила моя, што то буде з нами?
Мила моя, мила моя,
Што то буде з нами?

Гей, була в мене коняка

Гей, була в мене коняка,
Тай коняка-розбишака,
Була шабля, ще й рушниця,
Ще й дівчина чарівниця.

Ту коняку турки вбили,
Ляхи шаблю пощербили,
І рушниця поламалась,
І дівчина відцуралась.

За буджацькими степами
Їдуть наші з бунчуками,
А я з плугом і з косою
Понад нивою сухою.

Гей, гей-гей, мій чорний воле,
Степ широкий, стерня коле.
Вітер віє, повіває,
Казаночок закипає.

Гей, хто в полі озовися,
Гей, хто в лісі одкликнися -
Йдіть до мене вечеряти,
Серце моє звеселяти.

Зву. Луна, за лугом гине,
Казаночок стигне, стигне.
Вітер віє, повіває,
Казаночок застигає.

Вітер віє, повіває,
Серце з жалю заміра...